Історія української пивної традиції

Згадки про пиво чи напої подібні на пиво можемо знайти у поемі “Георгіки” славнозвісного римського поета Вергілія, що жив у 70-19 роках до нашої ери. Описуючи скіфів, що жили на півдні України він писав:

Згадки про пиво, або його складові, можемо знайти навіть у літописах. Зокрема у договорі князя Володимира Великого з булгарами від 985 року. Укладаючи цю угоду, булгари заявили так: “Тоді не буде між нами миру, коли камінь стане плавати, а хміль тонути”. У описі ж Хрещення Русі вказувалося, що князь Володимир велів усім немічним роздати разом з хлібом і “мед”, що на той час був хмільним напоєм бродіння схожим на пиво. За правління князя Ярослава Мудрого знаходимо згадки пива вже у літописах. XI-XII століття схильні вважати «офіційною» точкою відліку пивної історії України, оскільки в літописах того часу і була виявлена перша згадка про смачний хмільний напій, виготовлений з солоду. Ця складова пива згадувалася зокрема у зібранні законів звичаєвого права “Руській правді”. Солод і солодовий напій, як називали тоді пиво, використовували для сплати податків.

Починаючи з XIII століття виробництво пива відбувалося при монастирях. А з XV активно поширюється особливо на Заході сучасної України у приватних пивоварнях. У цей час можна знайти у хроніках згадки про пиво на теренах сучасної Тернопільщини, яке відсилали на пробу до Німеччини. Станом на кінець 17 століття Україну можна було назвати цілком “пивною” країною. Зокрема, у інвентарі 1672 року в самому Тернополі, що на той час вже був достатньо жвавим торговим центром, згадується п’ять пивоварень, що належали різним власникам.

Найбільш активно розвиватися броварство стало у часи промислової революції з середини XIX сторіччя. Варто зазначити, що Україна, попри уставлені стереотипи, в цьому плані не дуже відставала від такої пивної країни, як Німеччина, де промислове виробництво пива розпочалося лише на кілька десятків років раніше. Зокрема, у Тернополі у 1851 році засновано першу велику пивоварню на місці нинішнього заводу “Опілля”. Тоді тут варили найбільш популярні на той час сорти “Мерцен”, “Бок” та “Допельбок”. Місцеве пиво успішно конкурувало з європейськими аналогами та навіть експортувалося до Європи. Північні ж регіони України славилися експортом сировини для пива, зокрема хмелю.

У радянські часи пивоварні підприємства були націоналізовані, а саме пивоваріння значною мірою стандартизоване. Найбільш популярним було “Жигулівське”, що насправді мало австрійське коріння і вперше було зварене вихідцем з Тернопільщини Альфредом Вакано, та при “народженні” мало назву “Столове Віденське”.

З відновленням Незалежності, в Україні активно відновлювали і власні пивоварні традиції, коли кожен регіон міг запропонувати своє особливе пиво. Одним з таких підприємств стала пивоварня “Опілля”, котра сьогодні пропонує широкий спектр світлих лагерів. Від м’яких і легких сортів, що добре втамовують спрагу, таких, як “Біле”, “Пшеничне”, “Корифей”, “Жигулівське”, “Живе”, до більш насичених “Гайдамацького”, “Фірмового”, напівтемного “Княжого” та класичного темного “Портеру”. Тож смакуючи пивом “Опілля” сьогодні, ми не лише відчуваємо справжній смак доброго пива, але й можемо пишатися давньою українською традицією європейського пивоваріння, яку сьогодні успішно бережуть і розвивають у нас вдома.